Народився майбутній митець у 1950 році в місті Миргород Полтавської області. Любов до танцю йому прищепила мати, Надія Семенівна. Вона працювала вчителькою і саме вона привела сина до шкільного хореографічного гуртка. Вже наприкінці першого класу маленький Володимир уперше вийшов на сцену як учасник художньої самодіяльності. Коли хлопчикові виповнилося 10 років, його друг і однокласник Валентин Колесник запропонував разом взяти участь у виставі «Циганка Аза», яку ставили в міському будинку культури. Ця подія стала вирішальною: обоє друзів залишилися танцювати в хореографічному колективі при будинку культури Миргорода. Завдяки талановитому педагогу Альберту Фролову Володимир Чорнобиль обрав професію хореографа на все життя.
Згодом юнак навчався в Житомирському культурно-освітньому училищі у видатних викладачів Людмили та Івана Скориків. Військову службу проходив там само, в Житомирі, у гарнізонному Будинку офіцерів. Після демобілізації вступив до Київського державного інституту культури. Його вчителями стали провідні хореографи України — Михайло Мотков, Олександр Колосок та Микола Трегубов. У студентські роки Володимир Володимирович мав щастя особисто зустрічатися з Павлом Вірським, а на столичних сценах на власні очі бачив виступи найкращих хореографічних колективів України та світу.
Після закінчення інституту за державним направленням молодий фахівець прибув до Кам’янець-Подільського училища культури (нині — коледж) на посаду викладача хореографічних дисциплін, де невтомно працює з 1976 року й до сьогодні. Уже за рік дирекція довірила йому керівництво хореографічним ансамблем закладу.
Прикрим фактом радянської доби було те, що до 1991 року в навчальному плані училища культури взагалі не передбачалося дисципліни «Український танець» — натомість вивчали хореографію народів світу. Тому, коли в Києві організували першу лабораторію з вивчення українського танцю, Володимир Володимирович без вагань вирушив на навчання. Відтоді хореограф розпочав ретельне дослідження подільського фольклору. У репертуарі його ансамблю з’явилися перлини місцевої традиції: «Кривуляк», «Подільські гуляння», полька «Кам’янчанка», композиція «Подільське перевесло», сюїта «Вас вітає Поділля» та знаменита «Ляховецька (Збручанська) кадриль».
У 1991 році цей самобутній колектив отримав назву «Подільські візерунки» та виборов почесне звання «Народний».
