Ансамбль «Подолянчик»

Творча біографія першого на Хмельниччині ансамблю народного танцю розпочалася у 1964 році, коли за розпорядженням «директивних органів» хореографа Юрія Івановича Гуреєва перевели з Кам’янця – Подільського у Хмельницький  на посаду балетмейстера ансамблю піонерської пісні і танцю палацу піонерів. Назву колективу дали самі його учасники, коли після перегляду танцювальної програми працівник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Тамара Сис розповіла юним артистам, що вони дуже схожі на «веселих, спритних, задерикуватих хлопчаків, котрих в старовину у Подільському краї називали ласкаво «лящиками-подолящиками» або ж «подолянчиками».

Вже за досить короткий період роботи створив свій «оригінальний репертуар» (за висловом київського мистецтвознавця Ф.Піскуна), набувши «притаманну лише йому манеру» (слова київського балетмейстера, заслуженої артистки України Н.Скорульської), і здобув всеукраїнську премію імені М.Островського та Всесоюзної піонерської організації та безліч інших нагород всесоюзного і міжнародного ґатунку, а також став відомим як в Україні, так і за її межами.

Левову частку репертуару ансамблю танцю  «Подолянчик» становлять танці, створені на основі фольклору рідного краю, котрий є одним з найсамобутніших і найбагатших в Україні. Найголовнішою рисою народної хореографії Хмельниччини є його сюжетність, що й обумовило перед усім стиль і творчу манеру «Подолянчика». У нього не лише багато сюжетних номерів, а й тематичних програм, котрі по суті перетворилися у яскраві хореографічні дійства. Прикладом може бути  «Подільський  вихиляс» хореографії Заслуженого вчителя України Ю.Гурєєва,  якому  притаманне майже повне наслідування першоджерела, але з деякими змінами відповідно  вимогам законів  сцени і  побудови малюнка танцю  для зручності читання   глядачем, виключення довгот та надмірностей повторів, чіткість у виконанні малюнка та рухів. У його «Польці-подолянці» до наслідування фольклорного джерела вносяться  також ігрові  елементи, не порушуючи строю та лексики танцю, але вносять в нього дух театралізації. У хореографічній сценці “На кузні”, яка була створена на основі  танцю “Ковалі”с. Гораївка Кам’янець-Подільського району та гри в коня  в с.Стара Ушиця   того ж району вперше поєднано одразу два фольклорних джерела, але з повним  використанням  музичного матеріалу одного з них, використанням теми та ідеї. У хореографічній сценці  “Весняний сад” взято за основу танець п’ятисотениць “Бурячки» з с. Солобківці та  “Віз”  Чорноострівського р-ну (села  розташовані в одному етнографічному поясі) і зображено засобами  народного танцю образ  тогочасного життя дітей. За мотивами  пісень: “Подоляночка” - хороводна гра для самих маленьких, “А ми просо сіяли”, “Женчичок - бренчичок” поставлені Подільський «Кривий  танець» та “Подоляночки”.

  Тож, впродовж своєї діяльності «Подолянчик»  виробив свою «особливу манеру і почерк», який змалечку намагається прищепити учасникам ансамблева хореографічна школа, котра навчає дітей основам українського народного і перед усім подільського танцю.

Слід відзначити, що за традицією, майже весь педагогічний колектив ансамблю становлять його випускники, перетворившись у гурт однодумців. Вагомий внесок у становлення та успішну діяльність колективу внесли: дружина керівника колективу Ю.І.Гуреєва Жанна Севастьянівна  - «берегиня ансамблю», син – Іван Юрійович Гуреєв, керівник «Подолянчика» сьогодні, О.В.Підлуцька, І.С.Буднецька, Е.К.П’яних, Р.Г.Потапов, Л.Л.Гуреїва, Н.В.Гапченко, Н.М.Андреєва. Працювали в свій час у ньому З.В.Андрусенко, В.Й.Пірог, А.В.Розсола, Г.О.Крумик та інші. Всі вони примножували і примножують  здобутки та авторитет «Подолянчика». Ансамбль став школою для цілої плеяди танцівників Хмельниччини, багато з яких сьогодні є керівниками знаних у місті Хмельницькому колективів.